Про танці 

Я загубив, заховав танці й любов до них глибоко у собі. Не міг відчути їх необхідність більше. Згодом, на другий рік повномасштабного російського вторгнення, зʼявилось дві ситуації, які пробудили їх. 
Перша, це – “Конотопська відьма” від режисера Івана Урицького в театрі ім. Івана Франка, друга це – “Кабаре”, яке Олена Коляденко та її надталановита команда втілила у життя у київському “Молодому театрі”. Я дякую Вам, неймовірні митці, за ці роботи і за те, що нагадали, танці – це мистецтво. 
Після перегляду цих вистав я не міг заспокоїти минуле, яке просто виносило давно замкнені двері. Я згадав, що танці – це сонце, дарують вітамін D. Танці всупереч, через біль, через втрати. Вони вміють залишити негатив позаду і повернути в тонус не тільки фізично, а й морально. Останньою краплею було бажання моїх синів піти на танці (адже вони багато чого повторюють/беруть від нас батьків). Своєю чергою я вже добре знав, як це корисно і необхідно в будь-якому віці. Так почала прокидатись Вічно Танцююча Людина.

Про пісню

Пісні про добро, танці, щось світле і прекрасне, особисто для мене, сьогодні звучать, як казки. Я завжди любив казки. Хоча б тому, що вони здебільшого мусили закінчитись хепі-ендом. Саме тому особисто для мене в піснях зʼявилась казкова функція – переносити слухача у світ, який не відвертає увагу від війни, а допомагає, дай Боже, пройти її легше, наскільки це можливо. Завдяки фантазіям, мріям, вірі. 
Основну частину віршів і мелодій я писав в бомбосховищі нашого будинку, пригадуючи історії з минулого мирного життя, мріючи про те, як буде. Я намагався прикрасити все це у своїй голові, щоб згодом ці роботи змогли прикрасити тяжкі дні і ночі в голові слухача. 
Якщо раніше я створював пісні, то сьогодні я розумію, що маю змогу стати одним із тих, хто створює історію сучасної української культури і мистецтва. Альбом “Вічно танцююча людина” ще в процесі створення, але вже можу сказати, що виходить цікавою подорожжю… 
У кожній казці, повісті, оповіданні, розповіді завжди повинна бути головна героїня або герой. Так почала обростати кістками, мʼязами, шкірою, філософією Вічно танцююча людина. Отже… жив та був у ритмі один чоловік, вічно шукав пригоди на голову…

Слухати “Вічно Танцююча Людина”:

https://orcd.co/l79vvee