У житті буває так, що колись близька, кохана нами людина, в один момент, стає нам чужою. І дихати з нею тяжко, наче кисню не вистачає… І говорити з нею більше нема про що, бо всі слова зайві… І настає той момент, коли ти розумієш, треба відпустити її на волю, як пташку,  бо як би ти її не кохав, поряд з тобою, вона відчуває себе немов у клітці. Точніше, веде себе так, всім тілом та душею показує це тобі,  закривається від тебе. І ти набираєшся сил і йдеш від цієї людини куди подалі, бо біль всередині розриває тебе на шматки, тобі боляче, та ти йдеш від неї, щоб знайти себе, щоб стати знову незалежним, вільним. 
А потім проходить деякий час і ця людина намагається повернутися у твоє життя. Чи то відчуття переродилися у неї, чи то просто зрозуміла, що без тебе гірше, ніж з тобою… Та яка б там причина не була, у твоєму житті, місця для неї більше нема. Більше нема “Вас”. Є тільки “Ти” і окремо, є “Вона”. Бо ти “зняв ланцюг із шиї, залатав серце, навів порядок у себе у голові” і все що у тебе залишилось до цієї людини, це спогади та вдячність за все те, що у Вас було. 
Саме про це пісня “Я йду від тебе”. Кохайте, та будьте лиш з тими, хто кохає Вас. Любові усім нам.